Карл Юнг, один із корифеїв сучасної психології, завжди приваблював мене своєю унікальністю і творчим, нестандартним і ширшим підходом у пізнанні людини. Так, в одному з листів Зигмунду Фрейду від 11 лютого 1910 року він писав: «Психоаналіз сповнює мене “гордістю і незадоволеністю”…
я хочу поріднити його з усім, що коли-небудь було живим і дійсним. У розумінні «незадоволеності» в Карла Юнга було бажання творчо розробляти психоаналітичні ідеї. (1)
Юнг припускав, що психіка людини складається з двох частин: Свідомості (Розум) і Несвідомого (Розум), а між ними знаходиться земне «Его». Тобто земне «Его» частково перебуває в нашій свідомості, а частково – у Несвідомому.
Колективне несвідоме
Якщо розглядати свідомість і Несвідоме з погляду об’єму, то свідомість являє собою маленьку крихітну крапку на тлі Несвідомого. Земне «Его» є по суті організуючою аналітичною ланкою між свідомістю і Несвідомим. Юнг розглядає «Я» як суб’єкта свідомості, що керує нею. Свідомість же можна визначити як функцію, яка здійснює зв’язки між «Его» і всіма іншими частинами психіки. Строго кажучи, картина виходить досить суперечливою. Однак усі ці визначення Юнг запропонував саме в такому вигляді. На запитання про те, чому ми стикаємося з таким досвідом, який складно викласти логічною мовою, Юнг відповідав, що досвід людини від початку є алогічним, а душа людини не живе за законами логіки.
Найближче до свідомості коло – це наше Несвідоме. Це той неусвідомлюваний матеріал, який принципово може бути усвідомлений, або він просто раніше був у нашій свідомості і його витіснили, придушили, відкинули. У цьому сенсі Юнг продовжує логіку Вундта і Тітченера в частині обмеженості свідомості – ми не можемо тримати у фокусі свідомості все і вся.
Наступна структура – це колективне несвідоме. За Юнгом, колективне несвідоме – це не тільки те, що виникає з нашого особистого досвіду. Сам він пропонує купу визначень колективного несвідомого, які часто одне одному суперечать. Іноді він порівнював колективне несвідоме з тим, що сучасна психологія називає гештальтом. Колективне несвідоме є родовою всезагальною спадщиною, що може мати спільний зміст навіть із тваринами та зі світом узагалі.
Несвідоме є вихідним – з нього з’являється свідомість. Виникає логічне запитання: навіщо Несвідомому, яке все знає і все відає, потрібна свідомість? На це запитання Юнг відповідає іншим запитанням: «Навіщо Богу потрібен був Диявол? – Для того, щоб пізнати самого себе». Відповідно, свідомість потрібна для того, щоб Несвідоме могло перебувати з ним у діалозі. Ця ідея діалогу може бути не настільки явно прописаною в теоретичних працях Юнга, але в терапевтичних роботах вона простежується дуже добре. Несвідоме потребує свідомості як певного опонента, з яким можна було б дискутувати. І тоді Несвідоме отримує можливість зі свідомістю встановити новий центр рівноваги, що є наступним етапом внутрішнього розвитку Несвідомого.
Свідомість – це інструмент, що дає змогу Несвідомому проявити всю свою повноту, нехай і в нескінченних сутичках між двома цими структурами. Юнг розглядає свідомість і Несвідоме за аналогією з молотом і ковадлом, між якими страждає наше Его. Але контакти молота і ковадла в даному випадку не завжди шкідливі – шкода можлива тільки тоді, коли ми надто сильно відхиляємося від нашої попередньо заданої траєкторії (вихідної Самості, народженої Богом). Інша метафора Юнга розглядає свідомість і Несвідоме за аналогією з міфічними Сциллою і Харибдою, між якими потрібно пройти людині. Ці постійні спокуси та виклики, які нам кидає наше життя. У цьому загартовується і визріває наше Его. Стикаючись зі свідомістю, Несвідоме преосуществляется, воно змінюється і творить із себе щось нове – те, що було закладено спочатку. Іншими словами, воно «проростає» і проявляє свою вихідну сутність. Відповідно, внутрішній конфлікт – це не є результат нашої порочності або негідної поведінки/помислів, а початково властивий нам принцип життя. Питання не в тому, чи є в мене конфлікт, чи ні – питання в тому, як я вийшов із цього конфлікту.
Можна виділити три принципи організації свідомості за Юнгом.
Першим принципом організації свідомості є принцип спрямованості. Юнг іноді порівнює свідомість із діяльністю Люцифера як освітлювача/просвітителя (саме ім’я «Люцифер» містить корінь «світло»). З цієї причини свідомість можна порівняти з пучком світла, який кудись спрямований. Свідомість ніби висвітлює якусь частину реальності. У цьому сенсі Юнг продовжує німецьку традицію психології свідомості (в основному Вундта і його школи).
Другим принципом свідомості є принцип реальності. Тут Юнг уже йде слідом за Фрейдом, який розділяв принцип реальності та принцип задоволення. Юнг багато розмірковував над тим, що є реальність і над тим, якою мірою реальність є незмінною̆. Що якщо навантажуємо реальність власними проекціями – а в результаті бачимо лише те, що хочемо бачити? Відповідь Юнга однозначна: ми не можемо бачити реальність у чистому вигляді. Людина бачить те, що вона бажає бачити, те, що не руйнує її цілісність.
Третім принципом організації свідомості є принцип логосу.
Юнг вважав, що наша свідомість здебільшого структурована логосом, тоді як наше несвідоме ірраціональне. У свідомості домінує принцип виключеного третього (не може бути «так» і «ні» одночасно, або одне, або інше, а третього не дано). Логічні принципи, властиві нашій свідомості.
У несвідомому «так» може співіснувати з «ні», не конфліктуючи. Для логічної свідомості це абсолютно незбагненно.
Юнг говорив: «Свідомість, з мого досвіду, може претендувати на відносно серединне становище, і мусить змиритися з тим, що несвідома психіка до певної міри панує над нею й оточує її. Ззаду воно пов’язане з архетипічними передумовами (мається на увазі весь несвідомий досвід), однак воно також спрямоване вперед через інтуїцію». Шар колективного несвідомого – спільний для всіх і абсолютно недиференційований, він живиться психічною енергією лібідо, що дає початок деяким архетиповим образам.
Нижній пласт колективного несвідомого Юнг інколи називав «чимось невідомим» або «центральною силою», проте пізніше він ввів поняття «психоїдне» (певний досвід, спільний для всієї всесвіту в цілому, до чого ми ніколи не дійдемо).
Наступний пласт угору – це «тваринний досвід». Це досвід наших інстинктів, який ми поділяємо з тваринами (розмноження, вигодовування дитинчат). Наступний шар по лінії диференціації має стосунок до нації чи континентів. Його можна розглядати як прояв спільних міфологем з того чи іншого континенту (Південна Америка, Австралія, Південно-Східна Азія, Європа etc). Незважаючи на відмінність мов, ми часто можемо бачити міфологеми, які зустрічаються на великій частині відповідного континенту.
Наприклад, скрізь є якийсь архетип матері (у вигляді казки про якусь велику богиню). Імена і сюжетні лінії можуть бути різними, але структурно один і той самий патерн можна зустріти як у фольклорі Індії, так і в оповідях Шотландії. Далі йде пласт сім’ї/сімейного досвіду. Останній шар – індивідуальне несвідоме окремої людини. Досвід особистого несвідомого базується на сукупності передумов досвіду з нижчих пластів несвідомого. «Колективне несвідоме – це потужна духовна спадковість людського розвитку, відроджена в кожній індивідуальній структурі». Якщо свідомість цілеспрямована і має інтенції, то Несвідоме – індиферентне.
Колективне несвідоме є у всіх, сам Юнг каже, що людина без колективних репрезентацій просто не була б людиною. У колективному несвідомому можна виділити різні архетипи.
Як колективне несвідоме проявляється на рівні свідомості? Зазвичай – у вигляді симптомів і комплексів. Симптоми та комплекси – це той спосіб, яким колективний досвід пробивається на поверхню свідомості. Що більше свідомість конфліктує з несвідомим, що сильніше порушена тендітна рівновага, то тяжчими для свідомості виявляються ці симптоми. Змінити колективне несвідоме не можна, можна лише змінити настанову его-свідомості, яка здатна відхилятися від заданої Самості.
Самість – це центральний архетип Юнга, що символізує тотальну цілісність. Кожна людина з’являється на світ зі своєю Самістю, своїм індивідуальним призначенням. Якщо ж людина сильно відхиляється від цього призначення, то життя починає підкидати їй недвозначні натяки у вигляді тих самих симптомів і комплексів. Для людини, яка йде до свого призначення, ці натяки не такі болючі, а їхній сенс – більш зрозумілий. Якщо уявити колективне несвідоме як матрицю можливостей, то можна сказати, що кожне Его розвиває одну з його потенційностей. Серед іншого, вважається, що колективне несвідоме містить у собі досвід травматизації, який проявляється через третє покоління (друге покоління заперечує травму). Юнг писав, що людина, яка прожила свою травму і пройшла через індивідуацію, не залишить у спадок нащадкам непрожиті проблеми.
Комплекс – це відщеплена частина психіки, інкапсульована і заряджена якоюсь кількістю енергії лібідо. Інкапсульованість передбачає відсутність будь-якого доступу до цієї частини психіки. Будь-яка травма є інкапсульованою. Опрацьована травма перестає бути власне травмою і стає просто пережитим болючим досвідом.
Комплекс складається з ядерного елемента, який є абсолютно несвідомим і не керованим суб’єктом. Комплекс також містить у собі різні асоціації, що відрізняються загальним чуттєвим тоном. Юнг пише, що ядерний елемент – це така «слабка ланка» нашої психіки, яка стає токсичною за певних умов: «… Вона підпорядковує своїй владі стан усієї психічної рівноваги, порушує її і примушує цілого індивіда підкоритися її впливу». Ядро комплексу асоціативно резонує з якимось нашим несвідомим матеріалом. На поверхню свідомості воно пробивається там, де знаходить слабке місце (де захисні механізми не такі хороші, а копінги – не такі успішні). Наприклад, негативний материнський комплекс може проявитися в тому, що жінка втрачає фертильність. Комплекс неповноцінності може проявлятися в тому, що людина, отримавши реальні результати у своєму соціальному житті, потребує нескінченного підтвердження оточуючими того, що вона отримала ці результати. Ядерним елементом комплексу зазвичай є серйозна, принципово неусвідомлювана недооцінка себе в цілому.
Комплекс проявляється на поверхні свідомості у формі симптому. Наприклад, жінка впевнена, що вона ніколи не вийде заміж – чоловіки запрошують її в кафе, а вона не може їсти). Завдання аналізу – розкрити ядро комплексу, щоб воно перестало бути токсичним, опрацювати його та убезпечити, ввівши вміст «капсули» у свідомість.
Індивід, який перебуває під впливом комплексу, піклуючись про своє здоров’я, опиняється в ситуації, коли комплекс проривається на поверхню свідомості. З активного дієвого стану він переходить у пасивний і захоплений. Тому Юнг каже, що комплекс – це та душевна влада, яка обмежує свободу нашого «Я». Причому людина навіть може не розуміти, що вона захоплена якимось станом. Комплекси бувають різними, і вони є у всіх. Якісь комплекси можна опрацювати й усвідомити, тоді як інші взагалі не підлягають нашому усвідомленню. На думку Юнга, комплекси утворюють т. зв. «душевні дуги», такі собі стягнуті вузли на нашому рівномірному душевному житті. Комплекс у жодному разі не означає неповноцінності людини – це лише підтвердження того, що в кожному з нас існує певна слабинка. Людина і рада б обійтися без комплексів, але це просто неможливо.
Ядро комплексу, крім того, що воно виробляє загальну токсикацію нашого психічного життя, також притягує до себе велику енергію лібідо. У підсумку все життя людини перетворюється на обслуговування цього комплексу і просто виявляється блокованим. У таких випадках енергія, укладена в комплекс, а також весь пов’язаний з ним асоціативний матеріал, проривається назовні. І якщо ми не можемо усвідомити комплекс, то він проявляється у вигляді соматичного симптому. Будь-яка непропрацьована проблема проривається назовні у вигляді психосоматичних недуг, які досить складно не помітити. Як варіант, це можуть бути якісь болі. Людина, яка пропрацювала комплекс, знає про свої слабкості (2).
Література.
Валерій Лейбін «Посткласичний психоаналіз енциклопедія» стор 185.
Тетяна Ребеко. Структура психіки в теорії Карла Юнга.