Мало хто знайомий з краніосакральною терапією (латиною cranium = череп, sacrum = крижі), однак, цей вид терапії все більше стає затребуваним сучасними людьми з огляду на його безпеку та ефективність.

Краніосакральна терапія – це діагностичний і терапевтичний метод, який ґрунтується на суглобовій рухливості кісток черепа, вроджених рухах тканин і ЦНС, циркуляції церебральної рідини та механізмі саморегуляції.

Краніосакральна терапія отримала свій розвиток завдяки дослідженням лікаря-остеопата Джона Е. Апледжера під час його роботи науковим співробітником і професором біомеханіки з 1975 до 1983 року в університеті штату Мічиган. Результатом цих досліджень стало утворення 1987 року Інституту Апледжера. І сьогодні вже відкрито багато філій по всьому світу, об’єднаних Міжнародною Асоціацією фахівців охорони здоров’я імені Апледжера.

Теорія Апледжера вважається найбільш переконливою та аргументованою. Вона полягає в тому, що наш хребет, кістки черепа, крижі, спинномозкова рідина та оболонки спинного/головного мозку є частиною краніосакральної системи в організмі, і мають тісну взаємодію між собою. Це непомітно візуально, але в цій системі постійно відбуваються ритмічні коливання, особливо явні в скороченнях кісток черепа й крижів (див. відео). Якщо щось у цій єдиній системі не в порядку, це негативно впливає на весь організм.

Порушення в краніосакральному русі можуть виникнути внаслідок цілої низки різноманітних причин – як від фізичних травм, інфекцій, запалень, структурного дисбалансу, м’язового напруження чи інших хвороб, так і від емоційного напруження, стресу. Ці обмеження можуть виникнути в будь-якій із тканин тіла – кістковій, м’язовій, нервовій, а також в органах, рідинах або в тонкій енергетичній системі, що відображається у вигляді порушень краніосакрального ритму та його симетрії.

Ефективність краніосакральної терапії підтверджують і наука, і практика. Клініки Європи та Америки успішно застосовують краніосакральну терапію для лікування і профілактики різних захворювань.