UA
Що таке вісцеральна остеопатія і які її принципи
Вісцеральна сфера живе, обмінюється, взаємодіє з усім організмом і навколишнім середовищем. Вісцера включена у функціональну одиницю, якою є людське тіло. Живіт, фактично, пояснює ширшу концепцію тотального підходу остеопатії до здоров’я, яка розглядає людину в усій її повноті, визнаючи, з анатомічного та функціонального погляду, існування взаємозв’язку між вісцерою та опорно-руховою структурою, пояснюючи, як, наприклад, погана функція структури (хребта) може вплинути на одну або кілька вісцеральних структур і навпаки.
Принципи вісцеральної остеопатії
Вісцеральна система прямо й опосередковано пов’язана з усіма структурами організму. Прямий зв’язок здійснюється через сполучну тканину та фасції:
- м’язи (діафрагма);
- зв’язки (наприклад, матково-крижова зв’язка).
Непрямий зв’язок здійснюється через симпатичну і парасимпатичну нервову систему та судинну систему. Окремі органи, як і всі інші структури, такі як нерви, артерії, м’язи та ЦНС, оточені сполучною тканиною, яку ми називаємо “фасцією”, потовщення якої з часом призводить до утворення “спайки”. Збереження спайки в системі протягом тривалого часу може призвести до “фіксації” органу або з’єднання між кількома органами.
Коли вісцеральна рухливість зменшується через збільшення фасціальної щільності, напруга передається до сусідніх тканин, які, своєю чергою, передають її до інших тканин, формуючи в такий спосіб ланцюги напруги, що можуть простягатися далеко від джерела дисфункції. Такий розвиток подій створює тиск на хребетний стовп і нервові шляхи, що призводить до м’язового спазму (вісцеро-соматичний патерн) і змін у поставі, які в кінцевому підсумку призводять до:
- люмбаго;
- дорсалгії;
- цервікалгії;
- грижі міжхребцевих дисків;
- поколюванню в кінцівках;
- головного болю;
- запаморочень тощо.
Усі органи очеревини пов’язані між собою очеревиною, її розтяжками та зв’язками. Тому дисфункція будь-якої з вісцерів впливає на інші вісцери та всі системи організму (м’язи, суглоби, венозну й артеріальну системи, нервову систему) і навпаки.
Роль діафрагми
Основоположною є роль діафрагми: до неї підвішені та пов’язані нутрощі, вона є місцем проходження важливих судин (аорта, нижня порожниста вена) та стравоходу, вона спирається на ребра, груднину та дорсо-поперековий відділ хребта, перетинається з м’язами тулуба, її іннервація походить із шийного відділу.
З усього цього випливає, що, наприклад: проблеми з кишківником можуть спричинити болі в попереку й радикуліт; дисфункція печінки може спричинити болі в правій шийній ділянці, правому плечі, спині, головний біль; шлунок: болі в шийній шийній ділянці лівої руки, ліву брахіалгію, ліве плече, біль у спині та низький біль у лівій костальній ділянці лівої кишки; матка: крижовий біль та біль у разі радикуліту.
Вісцеральна остеопатія оцінює напругу сполучної тканини, що підтримує і стабілізує орган, його рухливість як функцію діафрагми, його рухливість (внутрішній рух органу) як функцію нейровегетативного контролю. Тому ми можемо працювати зі сполучними тканинами очеревини, зв’язками, м’язовими волокнами органу (дванадцятипала кишка або петлі тонкої кишки), сфінктерами (пілорус або сфінктер Одді), нейровегетативною системою (вертебральною / ортосимпатичною, краніальною і сакральною / парасимпатичною).
Вісцеральна остеопатія означає не переміщення органа, а подачу стимулів та інформації в кору і підкірку центральної нервової системи, яка відповідає через нейровегетативну систему, прагнучи відновити баланс м’язових, сфінктерних і циркуляторних дисфункцій.